Німецький фактор в зовнішній політиці: загроза для України

Через істерику навколо "Шатуна" та рефлексії щодо питання "Трамп - це зрада чи перемога?" пройшло майже непоміченим для українців погодження кандидатури очільника німецького МЗС Франка-Вальтера Штанмайєра на пост президента ФРН з боку канцлера Ангели Меркель.
Фактично це означає, що крісло президента Німеччини Меркель віддала соціал-демократам (яких, власне, Штанмайєр і представляє), очевидно розуміючи його, як найбільш вдалу кандидатуру, і навіть не намагаючись висунути на посаду когось з власної правоцентристської партії ХДС, чи союзної з нею баварської ХСС.
Ряд аналітиків вже вказали на цей крок, як на німецьку відповідь обранню Дональда Трампа в США. Власне сам Трамп оточив себе "яструбами" від зовнішньої політики і майстрами тиску на РФ, у той час, як сам Штанмайєр є таким собі "містком" між елітами РФ та ФРН. Неоднократно Штанмайєр висловлював досить завуальовану проросійську позицію, наприклад, розкритикував навчання НАТО у Польщі та на Балтиці, кажучи про те, що такі дії провокують невдоволення з боку РФ. В усіх зовнішніх питаннях, тим більше коли мова заходить про конфлікт на Сході України він займає позицію готовності до будь-яких поступок, аби лише не роздратувати Росію.
Фактично він є продовженням "ostpolitik" (Східной політики) німецьких соціал-демократів: примирення за будь-яку ціну, особливо, якщо оплата відбудеться за чужий рахунок. Такі призначення для України є ще більш небезпечними, аніж будь-які обрання Трампа, чи Брекзіт. Німеччина реально задає тон в ЄС, і маловірогідною була б перемога у ній відверто проросійської партії типу "Die Linke" або "AfD", однак абсолютно реальною є перемога нібито проукраїнської але абсолютно неініціативної і слабкої у зовнішній політиці Соціал-демократичної партії Німеччини. Сама Ангела Меркель має небагато шансів залишитися і надалі канцлером Німеччини: невдоволення нею наростає, як з боку проросійських партій та соціал-демократів, так і з боку її ж однопартійців з ХДС, а особливо баварського крила ХСС. Хоча її позиція для конкурентів поки є недосяжними.
Таким чином, сильна німецька зовнішня політика нині буде сконцентрована всередині ЄС. Наступним викликом для неї може стати обрання політика-євроскептика Марін Ле Пен на пост президента Франції, що так само істотно вдарить по інституційній та політичній силі ЄС. Альтернатива Ле Пен - кандидат від партії "Республіканці" Фійон, фактично, повторює ставлення Ле Пен до України і її конфлікту з РФ, має більш виважене ставлення до євроструктур, хоча однозначно тепер Франція так само повернеться вправо і буде таким собі "Троянським конем" всередині ЄС. З іншого боку, це зовсім не гарантує інституціональних та кардинальних змін у політиці ЄС відносно Росії, адже є ще головний донор НАТО - США, і як увімкнуть новорічні ліхтарики у Вашингтоні й Нью-Йорку уважно роздивлятимуться, як у Парижі, так і в Берліні. Тоб-то ані Франція, ані Німеччина, ні тим більше Брюссель не візьмуть на себе зайві, додаткові, або інші необов'язкові зобов'язання якось спільно реагувати на Україну та її, а вони це насправді такими вважають, внутрішні проблеми. Україні, нажаль для неї самої, не вдалося однозначно переконати більшість європейських саме в російській військово-ідеологічній агресії, яка реально загрожує Старій Європі більше, ніж китайська робітнича сила.
Німеччині у таких умовах залишатиметься лише піти на зближення з Москвою, натомість, знявши санкції і таємно гарантуючи керівникам РФ неприйняття України, Грузії та Молдови до НАТО, що наразі вже однозначно неможливо без ініціативи США та інших засновників Альянсу.
Україну вкотре очікують величезні випробування на зовнішньополітичній арені, тепер партнерів стане набагато менше, а зовнішніх проблем стане більше. Разом із тим, Україна нарешті матиме більше самостійності і розв'язані руки у багатьох питаннях зовнішньої політики.
А ми будемо чекати на появу в нашій державі справді проукраїнських політиків, які перестануть загравати з іноземними лідерами у пошуках невідкликних інвестиційних акредитивів, а сконцентруються в першу чергу виключно на внутрішніх проблемах України, її реальних та потенційних ресурсах, що можуть забезпечити стрімке зростання економіки та добробуту пересічних громадян.

"Виборча Україна"
Share on Google Plus