Голів громад обирають, а "князьками" вони самі стають

"В селі Лозовий Яр Яготинського району новообраний сільський голова Леонід Ліснянський найнятим комбайном змолотив кукурудзу на частині поля орендарів з Чернігівщини. А відшкодовувати заподіяні збитки відмовляється", - наголошує у своєму ессе на "Народних блогах" Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і воля" Леонід Яковишин.
За піввіку господарювання на землі різного набачився, але те, що трапилося в селі Лозовий Яр Яготинського району, неабияк здивувало. Новообраний сільський голова Леонід Ліснянський зібрав кукурудзу найнятим комбайном на одному полі, а потім, при переїзді на інше, як сам написав у поясненні на моє ім'я, "... комбайн жаткою знищив рядки кукурудзи Вашого товариства орієнтовно близько 0,2 га". Далі – "обґрунтування", яке тягне на "премію": "Якби я їхав по дорогах, передбачених проектом землеустрою, то я б знищив посіви на площі 2 га".
Насправді ж той комбайн не просто знищив місцями від двох до чотирьох рядків кукурудзи, а змолотив їх на смузі поля протяжністю 1,6 кілометра, що становить 0,32 га, з яких намолочено більше трьох тонн зерна, виходячи з врожайності на тій ділянці. Вартість такої кількості зерна – 17600 гривень.
Завершив сільський голова своє власноручне пояснення таким реченням: "Отже я вважаю, що збитків Вам своєю діяльністю наніс і готовий з Вашими спеціалістами зустрітися на місці, оцінити ситуацію і прийти до розумного рішення на принципах взаємоповаги та добросусідства".
Вже не один раз зустрічалися мої заступники з новим землеробом-сільським головою, але розмова не вдається "на принципах взаємоповаги та добросусідства". Ліснянський змінив оте чистосердечне признання по гарячих слідах і тепер не вбачає нічого протизаконного у своїх діях. Мовляв, ми залишили для проїзду до його поля вузьку дорогу.
Навіть якби справді так було, то й тоді ніхто не наділив сільського голову правом посилати комбайна до своєї ділянки по чужому полю і збирати на ньому урожай. Стосовно ж дороги, то, може, вона й вузькувата для комбайна із семиметровою жаткою, ще й заросла по одну сторону лісосмугою з чагарниками. Але ж для вирішення питання проїзду такої техніки (ні весною, ні влітку не велась мова про вузьку дорогу) й існує оте неписане правило "взаємоповаги та добросусідства". Чи воно потрібне "хазяїну" села лише для узаконення своїх протиправних дій?
До речі, орендовані товариством "Земля і воля" 32 тисячі гектарів земельних паїв на території Бобровицького і Носівського районів Чернігівщини межують з різними сільгоспвиробниками – як дрібними, так і великими агрохолдингами. І ні з ким не виникало питання "вузької дороги", хоча на жодному полі немає польових доріг шириною злітної смуги для літаків. А приблизно така потрібна для проїзду сучасних імпортних комбайнів. Уявляєте, скільки сільськогосподарських земель треба для доріг, якщо прокладати їх такою шириною до кожного земельного паю? Наші опікуни – європейці і американці – будуть дивуватися з такого господарювання на землі не менше, ніж вони дивуються з української корупції і результатів декларування високими посадовцями мільярдних "заощаджень" готівкою.
На щастя, поки що об'явився один такий "землероб", якому подавай аеродромну дорогу до його земельного паю. Бо в цьому році він вивів той пай в натурі (пай не був в оренді нашого господарства) і сам господарює – вирощує теж кукурудзу, хоча немає для цього ні збиральної, ні сушильної техніки. Та сільському голові, мабуть, легше все те організувати, ніж рядовому пайовику. Вже зібрана й та кукурудза, що посіяна на полі, яке колись було відведене для випасу корів індивідуальних власників – по 50 соток вилучали для цього з кожного паю.
Повірте, я аж ніяк не проти того, щоб сільський голова самостійно господарював. Як кажуть, нехай Бог йому помагає. Мене передусім дивують "замашки" такого собі новоявленого місцевого "князька". Причому, можна б ще якось виправдати ці "замашки", якби вони були спрямовані, скажімо, на розвиток села, вирішення певних соціальних проблем... Але ж ні! Найперше, чим продемонстрував новообраний голова свою "князівську владу" стосовно нашого господарства, – кинувся забороняти нам набирати воду для виробничих потреб навіть у ставку. Хоча ми обробляємо земельні паї не бозна кого, а місцевих жителів, платимо їм гідну орендну плату, поповнюємо від своєї діяльності державну скарбницю. До того ж, по сусідству з орендованою нами землею господарюють й інші орендарі, в тому числі й сільський голова. Цікаво знати, де вони беруть воду для своїх потреб? Може, звідкільсь завозять?
Ми вирішили "водяну проблему" і без сільського ставка. Та "Голова", бачу, далі створює причини для конфліктів з нашим господарством. На цей раз – "замашкою", що підлягає кримінальному провадженню: по суті вкрадено три тонни зерна з орендованого нами поля. До речі, в цьому році і земля краще вродила, і, відповідно до умов укладених договорів, ми значно збільшили орендну плату всім 303 пайовикам. Сільському голові порадіти б за односельців, які одержать більше коштів для прожитку, відповідно збільшиться й поповнення бюджету. Та в нього, "державника", певна річ, вистачає своїх турбот – "князівських".
Наведу ще один приклад, який свідчить про надто загадкову турботу новообраного голови про громаду. Ми орендуємо землю в десяти селах Бобровицького району. Всі переобрані і наново обрані керівники громад звернулися в наше господарство з планами розвитку соціальної сфери, де закладена й наша допомога: на підтримку шкіл, дитячих садків, клубів, доріг, здешевлення медичного обслуговування, допомоги найбільш нужденним тощо. І ми відгукуємося на їхні пропозиції та прохання, що обчислюються мільйонами, а часом і десятками мільйонів гривень. Та чомусь не бачу таких пропозицій-клопотань від сільського голови Лозового Яру Леоніда Ліснянського. Навпаки, він обрав конфліктний шлях. Яка користь селу від такої "співпраці"? Переконаний – тільки втрати. Школі ми допомагаємо й без ініціативи сільського голови. Але в селі багато інших проблем, які видно неозброєним оком: захаращений центр села, занехаяне приміщення великого будинку культури, жалюгідно виглядає приміщення самої сільради, невпорядковані дороги... А якщо вникнути ще і в середину сільських проблем?...
Як вирішуються вони з нашою допомогою в населених пунктах Бобровицького району – запрошую делегацію Лозового Яру приїхати до нас і очевидячки побачити і почути. Для такої поїздки можемо й автобус надати. Та маю сумнів, що Ліснянський кинеться організовувати таку поїздку з обміну досвідом – сам жодного разу не був у конторі "Землі і волі". Як фермер, він обходиться й без нашої допомоги, а село – ото як живе, так і живе. Аж обрало його головою! Чого більшого ще треба?...
Як вважає за потрібне сільський голова – то його особиста справа, і праведним суддею цьому може бути передусім громада. Але якщо він зазіхнув на чуже, тоді має постати перед правоохоронними органами і юридичним судом. Ще й із обтяжуючою обставиною, бо Ліснянський обіймає державну посаду, яка зобов'язує його контролювати законність на підвідомчій йому території, не говорячи вже про те, що сам сільський голова повинен бути головним взірцем дотримання законодавства. А він?...
Сподіваюсь, що відповідь на останнє запитання дадуть очищені Майданом поліція і суд, що в Яготинському районі.

Share on Google Plus