Реальні проблеми об'єднання українського православ'я

Чому Україну надзвичайно неоднозначно сприймають у світі? Тому що на на трьох українців завжди знайдуться два гетьмани й зрадник. І це відбувається майже всюди, навіть у такій звеличеній царині, як духовне життя. Приводом для викриття чергової "зради" послугував попередній аналіз процесів навколо об'єднання українських православних церков у єдину помісну церкву. Дуже скоро з'ясувалося, що серед трьох амбіційних претендентів на провідні ролі у цьому, реальні потенції досягти успіху є далеко не у всіх. Зокрема, за даними соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова та компаніями СОЦІС, Рейтинг і КІІІ у лютому минулого року, до УАПЦ себе відносить всього лише 1% тих, хто вважає себе православним. При цьому вірними УПЦ КП визнають себе 38%, а УПЦ - 20%. Майже такі ж дані можна знайти в іншому репрезентативному дослідженні, проведеному Фондом «Демократичні ініціативи» та Міжнародним Центром Перспективних Досліджень на початку 2015 року. У належності до УАПЦ зізналися 2.4% від усього населення України. У той же час приналежність до УПЦ КП задекларували 44.2%, а до УПЦ - 20.8%. 
Не дивлячись на це, треба констатувати, що УАПЦ лише формально визнає Екуменічного Вселенського патріарха Варфоломія своїм духовним главою. Ієрархи та більшість священиків УАПЦ згадують його за кожною літургією, але де-факто, у більшості випадків, абсолютна оманлива позиція. Бо першоієрарх УАПЦ (митрополит Макарій) і всі єпископи у реальності ігнорують позицію Вселенського патріарха, тобто його настанову і бажання реально бачити реалізовані кроки у напрямку об’єднання церков у державі. Коли відбувалися активні переговори між УПЦ КП і УАПЦ щодо об’єднання (весна - початок літа 2015 року), то Вселенський патріарх навіть присилав своїх представників до України, аби вони мотивували і сприяли реалізації об’єднавчого процесу у державі. Всупереч усім своїм обіцянках і попереднім домовленостям, архієреї УАПЦ відмовилися виконувати взяті зобов’язання і вийшли з переговорного процесу. Тобто, формально декларуючи духовну підпорядкованість Константинопольському патріархові, УАПЦ реально підтримує, як це не дивно, саме проросійську лінію поведінки, адже всіляко не дозволяє посилити канонічний проконстантинопольський табір в Українському Православ’ї, реально працюючи на зміцнення Московського Центру.
Виявляється УАПЦ постійно й свідомо висуває нереалістичні, провокативні і навіть абсурдні умови об’єднання, головна мета яких унеможливити сам процес об’єднання й терміни його реалізації. Декларуючи тези про об’єднання УАПЦ у той же час вимагає, щоб були виконані дещо дивні умови, які ніяк не вкладаються у логіку об’єднавчого процесу і які закономірно будуть вирішені відразу ж після самого об‘єднання.
Як приклад, можна згадати вимогу, яку постійно артикулює митрополит Івано-Франківський Андрій (Абрамчук), - надати (повернути) УАПЦ приміщення церкви Святого Андрія у Києві, якими вже давно, більше 20-ти років, користується УПЦ КП. Нереалістичність цієї вимоги для всіх є очевидною, але її щоразу вставляють у порядок денний, аби знову пересваритися й не досягти результату.
До такого типу вимог "автокефалів" належить і умова скликати об’єднавчий собор за схемою 50x50, тобто аби порівно було представників УАПЦ і УПЦ КП. І це при тому, що за офіційно зареєстрованими організаціями ці структури співвідносяться, як 19 до 81! Це взагалі виглядає безглуздо, адже ще у червні 2015 року УПЦ КП пішла на поступки і підтвердила можливість суттєво збільшити представлення УАПЦ на майбутньому соборі до 33% ціною, насамперед, власних представницьких інтересів.
Погодитися на паритетність у рамках підготовки та проведення майбутнього собору УПЦ КП не зможе, так як це жодним чином не відповідає ні реальним співвідношенням між двома юрисдикціями, ні їхньому загальному потенціалові у релігійній структурі сучасної України.
До того ж УАПЦ не репрезентує у сучасній Україні жодної оригінальної власної церковної (еклезіологічної) моделі чи концепції. Вона, де-факто, є пародією, «засобом стримування» та свідомо створеною політтехнологами буферною зоною між УПЦ КП та Московським Патріархатом, завдання якого - ставши «пугалом», відлякувати всіх від ідеї Помісності та її реального втілення.
Виявляється, що майже всі ієрархи УАПЦ - це колишні клірики УПЦ КП, які через певні канонічні чи особисті провини (у відкритих інформаційних джерелах можна відшукати безліч компрометуючих матеріалів на кожного з ієрархів УАПЦ) були покарані священноначаллям цієї церкви, а тому вирішили приєднатися до УАПЦ, як до структури, де вони можуть і далі шкодити УПЦ КП та знайти для себе «прихисток» у цілковитій безкарності. Майже всі ієрархи УАПЦ можуть і, ми сподіваємося, мають стати предметом ретельних журналістських розслідувань, які покажуть безпринципність, корумпованість та свідому ангажованість ієрархів цієї Церкви до пропонованих Московським Патріархатом схем розділення та дискредитації незалежницького табору в Українському Православ’ї, аби уберегти "Гундяєвську гєгємонію" в країні.
 Виявляється, цій історії вже більше ніж 22 роки, адже із далекого 1993 року УАПЦ ніколи не репрезентувала самостійної ідеологічно-юрисдикційної лінії в Українському Православ’ї. Всі елементи, які традиційно ототожнюють з самостійницьким напрямом в Українському Православ’ї (автокефалія, помісність, Єдина Церква тощо), перебрала на себе УПЦ КП від часу свого заснування - і очолення її Патріархом Володимиром, і патріархом - Філаретом. Саме тому так важко спрогнозувати, коли саме в Україні відбудеться об'єднання православних конфесій, бо УАПЦ, керована іще з подій на Майдані "Банковою Януковича" під наставництвом відданного прихистня російських спецслужб, покійного митрополита Мефодія (Кудрякова), всіляко догождає патріарху Кирилу (Гундяєву), а постійна присутність на Майдані єпископа Володимира (Черпака), виявляється, була особистою позицією останнього, яка наштовхувалася на постійне заперечення з боку послідовників Мефодія й досі.
Було б добре сказати, що "семеро одного не чекають", адже із трьох основних православних юрисдикцій в Україні, УАПЦ - це структура, що має найнижчий рейтинг довіри та визнання, проте, чи можна створити дійсно Об'єднану українську церкву без участі насамперед вірян, яких "обслуговує" найменша православна конфесія?

"Виборча Україна"
Share on Google Plus