Народний капіталізм - шлях до виходу з кризи чи провокація?

Що робити Україні з її неабияк захіревшою економікою? Над цим питанням дедалі частіше замислюються звичайні наші співгромадяни і, здається, все рідше - політики й управлінці. Принаймні, враження створюється саме таке.
Здавалося б, ще зовсім недавно широко обговорювалися конкурентоспроможність нашої економічної системи, можливості її реформування, місце, яке вона зможе зайняти в глобальній економіці. А зараз ці питання всіляко забовтуються і сумно маячать десь на третьому плані.
На порядку денному нині - багатостраждальні кредити МВФ, світова фінансова допомога, реструктуризація наших нескінченних боргів, але все вже й думати забули про те, як нам перезапустити Україну «ззовні».
Звичайно, проблеми наші добре відомі. Візьмемо, наприклад, одну з головних нинішніх економічних бід України - небажання серйозних інвесторів вкладати в нас гроші. На зовнішні ринки доступ у нас не те, щоб закритий, але вельми ускладнений; кредити для українського бізнесу банкіри виділяють дуже неохоче і "зі скрипом", а населення, закупившись валютою «на чорний день», сидить на ній, як собака на сіні. Не дивно, що економіка наша нагадує важко хворого і ледь дихаючого пацієнта, якому чомусь анітрохи не допомагають припарки (щомісячно обіцяні міжнародні кредити). Але пора б уже й оживляти те, що так заслабло.
Власне, якраз цього питання життя, або смерті української економіки, ніби-то присвячена "форбсовська" колонка, в якій колишній голова українського Нацбанку Сергій Арбузов, що понавиводив з України мільярди "родинних" статків Януковича-Курченка й сам сидить на них, із певною ностальгією, згадує про забуті було економічні рецепти, що можуть "послужити пацієнтові реанімаційну службу".
Мовляв, в нинішніх умовах, коли українці категорично не бажають контактувати з державою і банками, їм потрібна альтернатива - приваблива і така, що викликає довіру. Ось як, наприклад, «народний капіталізм». Що ж він обіцяє?
«Внутрішній інвестор уже не готовий довіряти свої гроші банкам або девелоперам. Альтернативним інвестиційним інструментом можуть і повинні стати акції ліквідних промислових об'єктів (того ж Одеського припортового, енергокомпаній, портів). Ці акції (хоча б значний міноритарний пакет) повинні знайти власників серед населення, зокрема, і через механізм передплати. Для цього, наприклад, можна законодавчо зобов'язати стратегічного інвестора продавати частину акцій українським громадянам. Активна участь населення в роботі фондового ринку не тільки допоможе НБУ підтримувати курс гривні, збираючи зайву ліквідність, а й дозволить поповнити ЗВР. Для цього навіть не потрібно дозволяти купувати акції за валюту - громадяни самі будуть міняти долари і євро, оскільки отримають те, чого їм так не вистачало - надійний інвестиційний інструмент, незалежний від коливання курсу долара», - лукавить пан Арбузов, адже, добре знає, що швидке знецінення стратегічних активів держави через широку емісію та подальшу спекуляцію їх акціями серед невігласів у фондових ринках, яких в Україні більше 90% населення, грає на руку потужному "тіньовому" капіталу, який зможе скупити активи майже за безцінь.
«Впору, до речі, тримати парі, чи прислухається до цієї концепції хоч хто-небудь з наших державних управлінців. При належному підході до самої реалізації мені ця ідея здається дуже привабливою. Звичайно, вона може здаватися настільки простою лише на папері, а на ділі там з'явиться чимало підводних каменів. Але суть в тому, що навіть якщо її розкритикують - це продемонструє, що у чиновників хоча б працює голова і в ній відбуваються якісь розумові процеси. Якщо ж вони - при всіх своїх розмовах про «нову економіку для людей» - просто відкинуть цю ідею без жодних обговорень, то можна буде говорити або про їх повну профнепридатність, або про особисту зацікавленість. А зацікавленість ця, втім, буде цілком резонна - хто ж це захоче допустити простих українців до управління своїм же державним майном? Куди адже вигідніше між своїми поділити по-тихому...» - за звичкою маніпулює пан Арбузов.
Українській владі лишається тільки щиро побажати розуму, рішучості й наполегливості, аби віднайти можливості повернути цинічно награбоване "злочинними попередниками", бо тоді не доведеться заглядати такі клептократичні способи зазирнути в черговий раз у кишені українців, що платять своїми злиднями за їх прорахунки та експерименти. 

Микола Олефір, "Виборча Україна"

Share on Google Plus