Операція "Профанація", або як "фронтовики" та "радикали" врятували російське "мило"

"Якщо у руках є лише кувалда, то всі проблеми сприймаються як цвяхи", - саме ця сентенція спадає на думку кожного разу, коли бачиш щиру радість на обличчях народних обранців, які в атмосфері незрозумілого пафосу і апломбу схвалюють черговий недолугий закон, засмічуючи і без того "забруднене" правове поле України, обурюється кандидат філософських наук, політичний аналітик Валентин Гладких. А коли спостерігаєш за реакцією суспільства на "радикальні, епохальні рішення, нарешті, схвалені парламентом", пригадується інша фраза: "Розвели як кошенят".
Черговим "епохальним рішенням парламенту" стало схвалення закону "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України".
Безумовно, як справедливо зазначають автори закону Микола Княжицький та Вадим Денисенко, "держава мусить проводити ефективну політику в інформаційній сфері" і "запровадження правового механізму захисту національної безпеки України в інформаційній сфері", насправді, є конче необхідним. Більше того, треба віддати належне авторам - вони дійсно намагалися створити правовий механізм обмеження в Україні публічного використання аудіовізуального продукту, який пропагує збройні формування та будь-які інші силові структури держави-окупанта, у даному випадку - Росії.
Зокрема, доопрацьованим з урахуванням депутатських пропозицій у комітеті Верховної Ради з питань культури і духовності варіантом законопроекту передбачалася низка кроків.
По-перше, центральний орган виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сфері культури та мистецтв, за поданням РНБО, СБУ та Нацтелерадіо зобов‘язувався формувати та оприлюднювати перелік осіб, які створюють загрозу національній безпеці.
По-друге, визначалися критерії, які можуть бути підставою для відмови у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму. Зокрема, центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері кінематографії, дозволяється відмовляти у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму якщо одним з учасників фільму є фізична особа, включена до згаданого вище переліку.
Микола Княжицький з цього приводу справедливо зауважив, що робиться це, передусім, в інтересах телерадіокампаній, щоб не повторювалася ситуація з каналом "Інтер", який постраждав через те, що показав в ефірі Йосипа Кобзона, якого, виявляється, показувати було не можна.
По-третє, встановлюється чітка адміністративно-господарська відповідальність за порушення юридичною особою вимог цього закону - штраф у розмірі від 10 до 50 мінімальних зарплат.
По-четверте, окреслювалося коло продукції, до якої могли бути застосовані норми закону. Під дію закону не потрапляли фільми, створені до 1 серпня 1991 року, отже любителям "класики радянського кіно" не було чого хвилюватися - ніхто не збирався забороняти їхніх улюблених "Невловимих месників". Натомість, фільми, зняті після 1 серпня 1991 року, могли потрапити під заборону у разі наявності у них ознак, визначених законом як підстава для відмови у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму.
І насамкінець, вносилися зміни до закону "Про телебачення та радіомовлення", які забороняли трансляцію передач, крім інформаційних та інформаційно-аналітичних, за умови, що будучи виготовленими після 1 серпня 1991 року, вони містять популяризацію та пропаганду органів держави-агресора, виправдовують окупацію території України, або якщо у них беруть участь персони, внесені до переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.
Загалом, запропонований законопроект був достатньо виваженим і поміркованим, попри те, що дехто, спекулюючи на окремих його положеннях, називав проект закону прагненням ввести цензуру та диктатуру. Критика стосувалася, передусім, певної суб‘єктивності підходу до визначення критеріїв відмови у видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільму та підстав для включення до переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці.
Проте, треба зважати, що критерії віднесення тієї чи іншої продукції до порнографічної також мають конвенційний, суб‘єктивний характер. Але ж не треба бути експертом для того, щоб з першого погляду визначати приналежність фільмів за участі Саші Грей до порнографії, так само, як приналежність Михайла Пореченкова чи Йосипа Кобзона до осіб, які створюють загрозу національній безпеці.
Отже, проект закону, попри певну дискусійність окремих своїх положень, був своєчасним і мусив стати якщо не остаточним розв‘язанням проблеми захисту інформаційного простору України від ворожої пропаганди, то принаймні значним кроком у цьому напрямку.
Аж тут за справу взялися народні депутати, які спільними зусиллями перетворили голосування на пропагандистський перформанс, а кінцевий результат - на законотворче сміття. У результаті внесення та прийняття поправок з голосу окремих депутатів фракцій "Народного фронту" та "Радикальної партії" була зруйнована структура та внутрішня логіка законопроекту.
Що в принципі не дивно, адже замість грунтовної роботи на законопроектами окремі депутати воліють робити голосні заяви на публіку. Тож швидше за все, закон або взагалі не вийде за межі парламенту, або піде на підпис Президенту і повернеться з вето, яке буде проблематично подолати.
Але найцікавішим все-таки є інше. Під пафосні заяви Олега Ляшка про необхідність взагалі заборонити "російські серіали" була проголосована "поправка № 28" авторства Вікторії Сюмар, внаслідок чого з-під дії закону виведені всі фільми, створені до 1 січня 2014 року.
Отже, якщо закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України" таки набере чинності, телеканали матимуть всі правові підстави цілодобово крутити "Агента національної безпеки" за участі Міхаїла Пореченкова та "Блакитні вогники" з Йосіфом Кобзоном.
Ось вам і Саша Грей, і Вікторія Сюмар...

Share on Google Plus