Депутатська недоторканість, популізм і реформи

Одразу скажу – інститут депутатської недоторканості треба змінювати. Але не скасовувати.
Уявіть собі, що після "помаранчевої революції" на хвилі ейфорії, що Янукович у минулому, скасували би депутатську недоторканість.
Що було би з політичною опозицією? З Майданом?
Тодішні "помаранчеві" оголосили перемогу демократії. Але не реформували судову та правоохоронну систему. Переміг популізм. Янукович повернувся. Хоча у критичні часи його режиму депутатська недоторканність допомогла опозиціонерам зберігати шанси на свободу.
Чи реформована судова та правоохоронна система зараз? Ті, хто вважає, що так, нехай почитає звернення до КСУ щодо Закону про очищення влади. Чи є в когось сумніви що поплічники Януковича, які призначали суддів, досі ними керують?
Україна не унікальна в сенсі камбеків авторитаризму. Розвинені демократії свого часу теж пройшли крізь такі політичні гойдалки. І тому сама інституції депутатської недоторканості про скасування якої говорять, фактично, всі українські партії, досі є європейською нормою. Повністю її скасувати означало би здійснити крок не до, а від Європи.
В розвинених демократіях інститут депутатської недоторканості має довгу історію і традиції. В Великобританії, наприклад, ця норма була пов'язана з історією боротьби парламентарів за незалежність від королівської влади і розповсюджувалася, насамперед, на право висловлювати будь-які думки в парламенті і не нести за це жодної відповідальності. Саме право депутатів вільно говорити в парламенті і уникнути переслідувань, зокрема, через "наклеп", стало першим поштовхом до розповсюдження депутатської недоркторканості в країнах Європи.
Чому ж депутатська недоторканість в Україні викликає нарікання? Ключової різницею між депутатською недоторканістю в Україні і розвинених демократіях – це те, що "у них" чітко вказують на що може розповсюджуватися недоторканість – винятково на професійну діяльність народних обранців. "У нас" же вона розповсюджується, фактично, на будь-які дії громадян, які стали депутатами.
Тобто у Великобританія, Франції, Австрії, самому Європарламенті депутати звільняються від судових переслідувань, якщо причина цих переслідувань прямо пов'язана з виконанням депутатами своїх службових обов'язків. В Україні – депутати можуть робити що завгодно – і жоден правоохоронців безсилий почати якісь дії щодо громадян з депутатськими значками.
Проблема, отже, в необхідності розмежування між бізнесом та політикою, між приватним та суспільним, і аж ніяк не в самій інституції депутатської недоторканості.
Як потрібно реформувати інститут депутатської недоторканості в Україні?
1) потрібно змінювати СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ депутатської недоторканості, категорично залишити імунітет щодо політичної діяльності.
2) потрібно змінювати МЕХАНІЗМ ПРИТЯГНЕННЯ ДО ВІДПОВІДАЛЬНСТІ депутатів до кримінальної відповідальності. У окремих країнах ЄС дозвіл на притягнення до відповідальності мають давати комітети з депутатського імунітету (Чехія, Угорщина), У інших – ключовим чинником має бути чітка документація факту злочину (Франція, Німеччина, Греція.). Процедура, коли більшість парламенту дає згоду на притягнення до кримінальної відповідальності парламентарі, як це є в Україні, викликає багато питань. Бо допускає політичні репресії з боку більшості. Тому, наприклад, у Фінляндії для притягнення до відповідальності депутат потрібна переважаюча більшість (5\1 від складу парламенту).
Зазначте, у Європі нікому в голову не приходило скасовувати інститут депутатської недоторканості, – це при тому що там вже давно зовсім інший рівень правоохоронних органів та суду. І опозиція їхня, на відміну від вчорашніх в'язнів Януковича, вже дуже давно не сиділа у в'язниці.
Є доцільним розглянути у нас запровадження механізму притягнення до кримінальної рішенням спеціального або одного з існуючих Комітетів ВР.
3) потрібно просувати ІНШІ РЕФОРМИ – насамперед, судову реформу та реформу правоохоронних органів.
P.S. У більшості західних демократій культ прав громадянина починався з незаперечних привілеїв багатіїв, котрі, проходячи майновий ценз, отримували право голосувати. І вже потім з появою загального права голосувати і бути обраним, такі привілеї почали поширюватися на усіх громадян.
В Україні працює інша логіка – політики замість того, щоби зміцнювати права і свободи громадян, популістично каються, що мають цих прав більше.
Значно логічніше було би воювати не проти своїх прав, а за зміцнення цих прав для усіх.
Колись більшовиків критикували за те, що замість того, аби боротися з бідністю, вони боролися з багатством.
Загальне захоплення темою скасування депутатських привілеїв це відгомін того самого принципу. Депутати не мають боротися проти права вільно висловлюватися в парламенті та мати повагу правоохоронних органів, вони мають боротися за те, щоби це право мали й інші громадяни.
А, втім, скасування депутатської недоторканості – тема справді популістична. Ніщо так не тішить значну частину українського населення як те, що в когось щось відібрали. Однак ставка лише на експропріацію – це ставка на жабу, яка давить, і вже давно стала нашим національним талісманом.

Сергій Таран, "Виборча Україна"
Share on Google Plus