«Хазяїн» президентів, або Чому Майдан не згадав про Льовочкіна

Розвал країни, громадянська війна і обвал економіки сьогодні пов'язують з ім'ям збіглого Віктора Януковича, або діючої команди Петра Порошенка. Все залежить від політичних уподобань і особистої самоідентифікації. Однак людина, що впливала на прийняття рішень у державі ТОДІ і майже також впливає на ці рішення ТЕПЕР - Сергій Льовочкін - дивним чином опинився поза зоною спостереження громадської думки і ЗМІ. Сергія Льовочкіна в деякому роді можна порівняти із знаковою персонажем російської політики Владиславом Сурковим.
Обидва мають імідж молодих інтелектуальних інтриганів, з тією тільки різницею, що у Суркова «середовище проживання» на порядок спокійніше - Путін - Медведєв / Путін - Путін, в той час як Льовочкіну доводиться лавірувати серед «полярників» - від полум'яних друзів Москви до ще більш полум'яних шанувальників Брюсселя і Вашингтона. Часто піднесення екс-глави АП Януковича пов'язують з ім'ям його покійного батька генерал-полковника міліції Володимира Льовочкіна, який довгий час очолював Держдепартамент з питань виконання покарань. Поширена легенда, що головний тюремник знав «все-все» про Януковича, а тому для Сергія Льовочкіна відкрилася широка дорога у велику політику, виглядає досить наївно. Хоча б тому, що про Януковича з усіма його судимостями стало відомо широкій громадськості відразу ж, як той став вперше прем'єр-міністром України.
Наприклад, дочки одного з найближчих друзів Януковича - Василя Джарти - Вікторія та Ольга так і не стали, на відміну від того ж Сергія Льовочкіна, хоч кимось в українській політиці. Все це говорить про те, що у Льовочкіна крім стартових сімейних позицій існують ще й особисті якості, що дозволяють вписуватися у вище посадове оточення, а потім їм же і маніпулювати.
Для наочності талантів Льовочкіна, можна відзначити, що в 27 років Сергій став «науковим консультантом» президента України Леоніда Кучми. Тоді ж він зблизився з главою АП Володимиром Литвиним, у якого почерпнув багато чого в умінні пристосовуватися до кон'юнктурної ситуації. Характерно, що після «помаранчевої революції», яка посунула багатьох кучмістів, Льовочкін став радником спікера ВР Литвина, а в 2006-ом навіть отримав в однойменному блоці 13-е місце в списку. Тоді блок не потрапив до парламенту, але вже в тому ж 2006-му Льовочкін стає керівником служби знову призначеного прем'єр-міністром Віктора Януковича.
У цих метаннях цікава унікальна здатність Льовочкіна завжди залишатися не просто на плаву, а у фарватері команд, які здійснюють реальну політику в державі. Паралельно Льовочкін займався ще двома напрямками, що роблять його вагомою фігурою в українському політикумі - розставляв своїх людей на ключових секторальних посадах і створював сімейну бізнес-імперію.
«Люди Льовочкіна» представлені практично у всіх ключових напрямках життєдіяльності держави. До втечі Януковича у нього були свої інтереси (через рідну сестру Юлію, до речі, діючого народного депутата) в «Укроборонсервісі». Родичі Льовочкіна були пов'язані з «Нафтогазом», який до недавнього часу очолював Юрій Бойко. Ще більш тісні відносини у Льовочкіна склалися з «сімейним» олігархом Дмитром Фірташем, з яким обидва красиво "віджали" у Валерія Хорошковського телеканал «Інтер», а «правильні доходи» здійснювали через посередницькі схеми «РосУкрЕнерго».
Льовочкін створив абсолютно заплутаний набір фінансових та консалтингових ВАТ самої різної специфіки. Особливість бізнес-імперії Льовочкіна - вона не складається з якихось ключових напрямків, а всеохоплююча, по суті, дублююча корупційну систему української держави. Льовочкін створив свою «сім'ю» всередині більш відомої "Сім'ї" - клану Януковича.
З тією тільки різницею, що громадська думка вилилася у ненависть до екс-президента країни і всіх його бізнес-структур, в той час, як «сім'я» Льовочкіна майстерно ухилилася від удару.
Ще в часи пізнього Кучми чиновники, політики і бізнесмени стали говорити, що якийсь хитрий «молодий Серьожа» став визначати, хто може поговорити з Леонідом Даниловичем, а хто ні. Ідеально цю систему Льовочкін налагодив з 2010 року, коли очолив адміністрацію президента Януковича, і був з ним майже до його падіння в 2014 році. По суті всі три роки президентства Януковича Льовочкін фільтрував як потік «клієнтів» для спілкування з главою держави, так і давав на них «правильні характеристики».
Це означає, що загальну інформаційну картину в державі для першої особи формував його глава АП. Нагадаємо, що в цей же період Янукович підписує досить сумнівні в геополітичному плані Харківські угоди з РФ, які продовжили перебування військового контингенту сусідньої держави в Криму. А вже незабаром почалися шалені метання Януковича з приводу Угоди про асоціацію з ЄС, які вилилися з підписання технічного міждержавного документа в найжорстокішу політичну кризу в історії України. Нарешті, вельми дивна була позиція Льовочкіна під час «стояння на майдані». У той час, як команда Януковича думала, як розвести людей по домівках, дружина глави АП президента ще до Вікторії Нуланд роздавала протестуючим на майдані печиво. І що характерно, впродовж усього протистояння опозиції і влади, аж до 22 лютого - втечі Януковича - опозиційні ЗМІ (а при «тирані» Януковичі були й такі) абсолютно не згадували про Льовочкіна. Людина, яка до своєї відставки 17 січня фактично визначала графік президента і встановлював для нього інформаційну картину того, що відбувається, виявився повністю поза критикою опозиції. Таким же «дивним чином» майданівські активісти не відвідали заміський будинок Льовочкіна, хоча із задоволенням їздили в гості до того ж Віктора Медведчука, який з 2005 року не займає офіційних посад у державі. Обійшов стороною Льовочкіна і ще один дивний орган - люстраційний комітет Єгора Соболєва. І в цей же час ім'я Льовочкіна починають пов'язувати з новим одіозним політичним проектом сучасності - «феноменом Ляшко».
Сам по собі Олег Ляшко персонаж, що заслуговує на окрему розповідь. І запити на подібних політиків, взагалі-то, у певному зрізі суспільства завжди затребувані. Але Льовочкін, підключивши свою медіа-імперію, робить з політика-клоуна проект, який вже найближчим часом може взяти перше місце на парламентських перевиборах. По суті, Льовочкін свідомо девальвує український патріотизм, зводячи його до огульного популізму і комедіантства. Навряд чи інтелектуал Льовочкін бачить в Ляшко довгограючий політичний проект національного масштабу, а-ля Партія регіонів. Але на хвилі стрімкої "сомалізаціі" України, такі як Ляшко дискредитують в цілому західний вектор розвитку держави. Крім того, що збирає в масовому характері протестні голоси західного електорату, зовні неосудний Ляшко стає природним союзником Порошенко проти зростаючої групи «Приват». А це автоматом відкриває для Льовочкіна знову доступ до першої особи в державі. І цілком можливо, що вже після дострокових парламентських виборів, саме Сергій Льовочкін знову намагатиметься визначати, кому дозволена аудієнція з українським главою держави.

Ігор Лєсєв, "From-UA"
Share on Google Plus